— Передаємо останні
новини. Міжнародні події. Напруженого становища на жодному з кордонів між
країнами не спостерігається. Події в країні. На вчорашній день кількість
правопорушень дорівнювала нулю… — лунав голос.
На екрані великого
телевізора на стіні — чудовий краєвид із горами та морем. Чоловік, що лежав
перед екраном, пробурмотів:
— Не те, зовсім не
те!
В кімнаті приємна
прохолода. Повіває чисте, свіже, запашне повітря. В сусідній кімнаті робот
наводить порядок.
Програма змінилася.
Екраном попливли фантастичні кольорові візерунки, полилася приємна музика.
Чоловік подивися трохи, тоді клацнув перемикачем і став натискати кнопки з
цифрами — екран міг діяти і як відеотелефон. Сигнал виклику урвався, на екрані
постав приятель. Чоловік запитав:
— Ну як, усе
по-старому?
— Звичайно,
по-старому, хіба не бачиш?
І приятель розмовляв
лежачи. Він палив цигарку, а робот тим часом робив йому масаж.
— А ти ніби ще
пострункішав!
— Ще б пак! Та й ти
не погладшав!
Друзі втішено засміялися.
— Ніде нічого не
трапляється. Воно, взагалі, непогано…
— Твоя правда,
просто чудово!
Сьогодні — не новорічне
свято. Ба навіть не вихідний! Найзвичайнісінький собі день. Чоловік не
витримав:
— Спокій та спокій,
а час спливає. Аби якась подія, хоч маленька, хоч одна!
— Може, ще й значна?
— Ще краще!
— Знаєш, як це
зветься? Небезпечні думки! Втім, не в тебе одного вони виникають. Але ніхто не
пробує сам кудись піти й щось утнути. Тож такі думки можна навіть не вважати
небезпечними. Це ти просто відчуваєш, що запізно народився. Невже сам не
розумієш?
— Та розумію я все!
Вже й побалакати не можна!
— А все ж наш час…
Колись таке нікому й не снилося!
— Ет, якщо заведеш
про давнину, то кінця тим розмовам не буде. Марне базікання! Ну, бувай
здоровий!
— Цього міг би й не
казати, все одно ніхто не хворіє. Хоч-не-хоч, будеш здоровим і житимеш довго.
— Та це тільки
приповідка. Бувай!..
Чоловік вимкнув телефон,
і постать його приятеля на екрані зникла. До кімнати ввійшов робот і запитав:
— Ви нудьгуєте,
пане? Може, заграти на піаніно? Чи почитати книжку?
— Та ні, дай спокій!
— Може, волієте
якусь гру? Або поїздку електромобілем по околицях?
То був бездоганний
універсальний робот. Грав в усі ігри й програвав, коли слід. Водив машину так,
що аварій можна було не боятися. Вірні роботи ніколи не завдавали шкоди людині.
Й уночі робот не спав, охороняв дім від злодіїв. А втім, які там злодії!
У двері подзвонили, й
робот пішов відчиняти. А чоловік собі лежав. Прийшов робот-розсильний.
— Ось вам продукти
на тиждень!
— Дякую!
Грошей платити не треба.
Робот узяв продукти, відокремив частку, щоб приготувати їжу, а решту сховав у
холодильник і замкнув на ключ. Чоловік аж скрикнув, побачивши таке:
— Що ж ти робиш!..
Такий уже настав час…
Кожен у світі мав затишне житло, універсального робота. Фізичної праці ніхто не
знав.
Так що гріх нарікати. От
тільки з їжею гірше. Комп’ютер несхибно розподіляє на всіх порівну. Але
одержаного ледь вистачає, аби не вмерти з голоду…
Робот відказав:
— Я особисто не
розумію, що таке порожній шлунок. Тому співчуття від мене не ждіть!
“Паскудство! Хоч би
поцупити щось їстівне!” — Та далі думок справа не йшла, бо бракувало сили.
Хтозна, чи пройшов би самотужки хоч півсотні метрів. Краще вже лежати…
Тому й не було злочинців.
А зухвальця, що розв’язав би війну, — й поготів.
